Укладання зовнішньоекономічних договорів про здійснення міжнародних передач товарів

 

   Відповідно до Закону України  «Про  зовнішньоекономічну діяльність» під терміном «зовнішньоекономічний  договір (контракт)» розуміється «матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів господарювання та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності».
   Статтею 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлені загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та право, що застосовується до них, а саме:
   «Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/ або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний  договір  (контракт)  складається  відповідно  до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти господарювання при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний   договір   (контракт)   укладається суб’єктом господарювання або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону».
   Форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а також умови, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), визначені у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому  наказом  Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 № 201, зареєстрованим в Мін’юсті України 21.09.2001 за № 833/6024 (із змінами).
   Відповідно до цього Положення до умов, які повинні бути передбачені в договорі, відносяться назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення; преамбула; предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (прийому-здачі виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.
   Цим же Положенням передбачено, що «за домовленістю сторін в договорі (контракті) можуть визначитись додаткові умови:
страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, мит, зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) та інше».
   Саме в цьому розділі зовнішньоекономічного договору (контракту) рекомендується визначати додаткові вимоги щодо здійснення міжнародних передач товарів, які встановлені Кабінетом Міністрів України.
   Зазначені вимоги наведені у Порядку державного експортного контролю за проведенням переговорів, пов’язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо здійснення експорту товарів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 06.06.2012 № 500 (із змінами), а також у Положенні про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов’язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 № 920 (із змінами).
   Застосування додаткових вимог щодо укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) передбачено Кабінетом Міністрів України лише відносно договорів (контрактів) про експорт товарів, міжнародні передачі яких підлягають державному експортному контролю.
   Загальними вимогами до укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про експорт товарів, міжнародні передачі яких підлягають державному експортному контролю, відповідно до цього Порядку передбачено (рекомендовано) включати до цих договорів (контрактів):

  1. відомості про кінцевого споживача товарів, найменування та кількість товарів, їх кінцеве використання;
  2. такі зобов’язання іноземного суб’єкта:
  • не реекспортувати і не передавати отримані товари будь-кому, крім кінцевого споживача, або товари призначені для власних потреб кінцевого споживача, не пов’язаних з їх подальшим реекспортом чи передачею, а у разі, коли іноземний суб’єкт — імпортер чи кінцевий споживач має намір у подальшому реекспортувати чи передавати отримані товари іншому кінцевому споживачеві, — реекспортувати чи передавати товари лише за умови отримання письмової згоди експортера;
  • використовувати отримані товари подвійного використання (далі — ТПВ) тільки у заявлених цілях, не пов’язаних із створенням зброї масового знищення чи засобів її доставки, а товари, внесені до списків ТПВ, що можуть бути використанні у створенні ракетної та ядерної зброї, не копіювати та не модифікувати;
  • надати сертифікат кінцевого споживача;
  • надати міжнародний імпортний сертифікат або інший документ, який оформлений чи підтверджений уповноваженим державним органом держави призначення товарів і містить підтвердження або гарантії такого органу щодо імпорту товарів до цієї держави (надається тільки у разі експорту ТПВ до держави призначення товарів, яка не є членом відповідного міжнародного режиму експортного контролю). Перелік держав — учасниць міжнародних режимів експортного контролю визначений у додатку до цього Порядку;
  • надати на вимогу експортера сертифікат підтвердження доставки товарів або інший документ, оформлений чи підтверджений уповноваженим державним органом держави призначення товарів, який підтверджує ввезення товару чи кожної партії товару на територію цієї держави;
  • надати експортерові або відповідним державним органам України право на проведення перевірки факту доставки товарів кінцевому споживачеві та проведення перевірок використання за призначенням товарів, що експортуються з України;

      4. положення щодо:

  • набрання зовнішньоекономічним договором (контрактом) чинності після отримання експортером та імпортером відповідних дозволів (ліцензій) державних органів;
  • охорони прав інтелектуальної власності або визначення обсягу та порядку переходу такого права до іноземного суб’єкта (включається тільки у разі експорту технологій, у тому числі як результатів науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших видів робіт);
  • страхування ризиків, пов’язаних з виконанням договорів (контрактів) та форс-мажорними обставинами.

   Необхідно пам’ятати, що укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо здійснення експорту товарів військового призначення (далі — ТВП) та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, можуть лише суб’єкти господарювання, яким Кабінетом Міністрів України надано повноваження на право здійснення експорту ТВП та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю.
   У разі, коли іноземний суб’єкт господарювання— імпортер чи кінцевий споживач має намір у подальшому реекспортувати чи передавати отримані товари іншому кінцевому споживачу, в договорі (контракті) повинно бути визначено його зобов’язання щодо здійснення таких передач лише за умови отримання письмової згоди на це експортера та Держекспортконтролю. За  рекомендацією  Держекспортконтролю  до  зовнішньоекономічного договору (контракту) можуть бути включені зобов’язання іноземного суб’єкта господарчої або іншої діяльності надавати експортеру або відповідним державним органам України право на здійснення контролю за доставкою товарів кінцевому  споживачу  та/або  проведення  перевірок  використання за призначенням товарів, що експортуються з України. У разі, коли у постачанні товарів бере участь іноземний суб’єкт — посередник, до зовнішньоекономічного договору  (контракту)  повинні  бути  включені  його  зобов’язання надавати  необхідні  документи,  а  також  (за  рекомендацією Держекспортконтролю) забезпечувати умови та надавати необхідні документи, згідно з якими експортер та/або відповідні державні органи України будуть мати можливість здійснити контроль за доставкою товарів кінцевому споживачу та/або провести перевірки використання за призначенням товарів, що
експортуються з України.
   Зовнішньоекономічні договори (контракти) про здійснення експорту технологій, у тому числі як результатів відповідних науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших видів робіт, повинні містити положення щодо охорони прав інтелектуальної власності або щодо визначення обсягу і порядку переходу права цієї власності до іншої особи.
   Слід підкреслити, що якщо  суб’єктом  господарювання не враховані рекомендації щодо додаткових вимог до договору (контракту), це не звільняє такого суб’єкта від надання документів іншої, ніж договір (контракт), форми, які містять рекомендовані вище гарантії та зобов’язання. У разі коли до зовнішньоекономічного договору (контракту) не включені положення, передбачені окремими пунктами зазначеного Порядку, або у разі коли зовнішньоекономічний договір (контракт) укладений з іноземним суб’єктом господарювання — посередником, український суб’єкт господарювання повинен отримати від іноземного суб’єкта документи, які містять перелічені у зазначених пунктах відомості, зобов’язання чи гарантії, та подати їх Держекспортконтролю разом із заявою про отримання відповідного дозволу на експорт товарів.
   Якщо зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо здійснення експорту товарів укладаються суб’єктами господарювання в рамках міждержавних або міжурядових договорів України, які передбачають здійснення експорту товарів, а порядок поставок товарів у рамках таких міжнародних договорів та переліки підприємств, які експортують товари, визначені актами Кабінету Міністрів України, окремі зазначені вище положення (положення пункту 11 Порядку) можуть не враховуватися під час укладання таких договорів (контрактів). Зазначене рекомендується попередньо узгоджувати з Держекспортконтролем.

 

Обмеження на укладання чи виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

   Виходячи з принципів державної політики в галузі державного експортного контролю, викладених у статті 4 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» щодо «нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки…» частиною другою статті 17 цього Закону передбачені відповідні заборони на укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а саме:
   «Суб’єкту господарювання України забороняється укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) стосовно міжнародних передач будь-яких товарів або брати участь у їх виконанні в будь-який інший спосіб, ніж це передбачено цим Законом, якщо їм стало відомо, що такі товари можуть бути використані іноземною державою або іноземним суб’єктом господарювання з метою створення зброї масового знищення чи засобів її доставки».
   У зв’язку з тим, що одним із основних чинників, які враховуються під час розгляду питань про надання дозволів, висновків чи міжнародних імпортних сертифікатів на право здійснення відповідної міжнародної передачі товарів, є аналіз та оцінка відповідних гарантій, наданих іноземним споживачем, щодо використання товарів у заявлених цілях, частиною третьою статті 17 цього Закону передбачено, що «суб’єкт господарювання зобов’язаний відмовитися від виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) стосовно здійснення міжнародної передачі будь-якого товару, якщо йому стало відомо, що товар буде використано в інших цілях або іншим кінцевим споживачем, ніж це було визначено в такому договорі (контракті) чи пов’язаних з ним документах, на підставі яких отримано дозвіл, висновок або міжнародний імпортний сертифікат».
   Введення такої законодавчої норми дозволяє запобігати можливому несанкціонованому використанню товарів, що підлягають державному експортному контролю.
   Додаткові вимоги до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), пов’язані із здійсненням перевірок використання товарів у заявлених цілях, наведені у Положенні про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов’язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.99 № 920 (із змінами). Цим Положенням визначено, що укладення українськими суб’єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають здійснення іноземним партнером перевірок кінцевого використання товарів у заявлених цілях, можливе лише на підставі позитивного висновку Держекспортконтролю, за умови попереднього узгодження цього питання суб’єктом з міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого він належить.
   В деяких випадках під час експорту товарів держави експортери чи суб’єкти цих держав, виходячи із власного законодавства, можуть вимагати здійснення перевірок кінцевого використання у заявлених імпортером цілях товарів, які вони експортують.
   Якщо іноземний суб’єкт вимагає забезпечити можливість перевірок кінцевого використання таких товарів, слід звернути увагу українських імпортерів, що відповідно до законодавства перевірка за участю представників іноземних експортерів та/ або компетентних державних органів експортера фактичного використання кінцевими споживачами в Україні товарів, які були імпортовані з наданням державних гарантій щодо їх використання у заявлених цілях, може проводитися тільки у випадках, передбачених зовнішньоекономічними договорами (контрактами), або коли це обумовлено міжнародними договорами, учасниками яких є держава експортер та Україна.
   Відповідно до встановленого порядку українські імпортери, перш ніж укласти такий договір (контракт), який передбачає зазначені вище перевірки, повинні здійснити додаткові заходи, а саме:

 

  • узгодити питання укладання такого контракту з міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить суб’єкт;
  • звернутися до Держекспортконтролю за отриманням відповідного висновку на право укладання такого контракту.

   У разі отримання відповідних позитивних висновків суб’єкт має право укласти зазначений договір (контракт) та повідомити про його укладення Держекспортконтроль та центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить суб’єкт.

 

Особливості укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про експорт окремих груп товарів

   Враховуючи особливу «чутливість» ТВП зазначеним Порядком встановлено, що «укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо здійснення експорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, можуть лише суб’єкти господарювання, яким Кабінетом Міністрів України надано повноваження на право здійснення експорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю».
   При цьому український суб’єкт повинен з’ясувати, чи має відповідні повноваження іноземний суб’єкт на право здійснення зовнішньоекономічної діяльності, пов’язаної з міжнародними передачами ТВП, що надані йому відповідно до законодавства держави, де він зареєстрований.

Авторські права 2024 © НТЦ. Усі права захищені.